Голова колгоспу, відірвавши погляд від паперів, глянув на чергового відвідувача і скривився:
- А-а! Матвій. Заходь. Ну чого тобі на цей раз? - сказав він, знову опустивши голову і втупившись в папери.
Така неувага ніяк не вплинула на Матвія. Він наче нічого не помітив і привітався:
- Добрий день Василю Андрійовичу, я до вас на хвилинку. Дайте мені якусь роботу, бо грошей вже зовсім не маю, - випалив на однім дусі Матвій, переступивши поріг кабінету і з очікуванням подивився на голову колгоспу.
- Добрий день Матвію, - відповів повільно голова і подивився на відвідувача. - Роботи, кажеш, хочеш, чи горілки, бо все в середині горить?
- Та роботи, роботи, - відповів Матвій відводячи погляд, - ну може там ще якого пива би випив.
- Отак я тобі й повірив, - з іронією відповів Василь Андрійович. - Ой Матвію, Матвію, ніхто вже тобі не допоможе, ні лікарі, ні ти сам, ні я. Ти маєш тепер лише один вихід, вірніше дві дороги: перша - піти до лісу, шнурок на шию і все, або друга - піти до віруючих - продовжував голова роздратовано.
Слухаючи ці слова Матвію здалось, що він червоніє. Та голова нічого не помітив. „Здалось, - подумав Матвій, - я вже давно забув, що таке сором”. Проте слова начальства все ж таки його зачепили за живе і він вийшов з кабінету опустивши голову. „От піду і зроблю так, як почув”, - повільно промайнула в його свідомості думка. І Матвій пішов...
* * *
З того дня пройшло декілька років. Багато чого змінилося в селі: хтось помер, хтось народився, хтось побудував нову хату, а в когось вона розвалилась, хтось виїхав до міста, а хтось і за кордон, та люди мало в чому змінились: далі ганялись за матеріальним достатком, хоч духовно розвалювались... Проте не всі, так виглядало тільки на перший погляд.
На одній з тихих бокових вуличок села з’явився добротний будиночок, який здалеку притягував погляд своїм біленьким чепурним виглядом і затишним садочком. Біля нього на подвір’ї можна було побачити привітного господаря, кажуть першого на селі. Та коли цей чоловік чув про себе такі слова, то ніяковіючи, відмахувався від них обома руками. Тим господарем був не хто інший, як наш добре знайомий любитель випити - Матвій... Та це все було в минулому: і випивка, і безладний спосіб життя. Зараз він шанована на селі людина...
Тоді, в минулому, Матвій послухався слів голови колгоспу і не шкодує. Він пішов за порадою голови, але не до лісу з шнурком на шиї, а до віруючих...
Згодом люди стали говорити, що віруючі його закодували, бо через якийсь час він перестав пити і взагалі зовсім змінився. На ці слова він тільки посміхався і говорив: „Ви ж знаєте Івана, Василя,” - і Матвій називав ще деяких чоловіків з села, які лікувалися від алкоголю. Їх кодували чи то лікарі, чи то якісь знахарі, та результат був один - через деякий час вони знову починали пити. Тоді співрозмовники заперечували йому і говорили, що його віруючі закодували якось по-особливому, на що Матвій їм палко відповідав: „Так, вони познайомили мене з найкращим із лікарів - Ісусом Христом, Сином Божим. Він мене вилікував від алкоголю, Він мене спас від загибелі і за все, що я маю завдячую тільки Йому, а ви собі думайте...”, і Матвій вкотре переказував ту давню розмову з головою колгоспу і те, який він тоді вибрав шлях...
Мучинский Николай ,
Тернополь, Украина
Женат. Двое дочерей.Собираю разные удивительные истории-свидетельства, которые случаются с нами в реальной жизни ибо Господь творит чудеса и по сей день. С Божьей помощью пишу по них рассказы, в основном на украинском языке. Есть и небольшая часть рассказов надуманных. Они из личных наблюдений и рассуждений, или сотканы из нескольких историй.
Божих Вам благословений! e-mail автора:ilkivkolja@i.ua
Прочитано 12463 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Письмо в Москву. - Изя Шмуль Нравится это кому-то или не нравится,но нам в Америке жить очень хорошо. Я перечислю только Факты условий нашей жизни здесь: 1. Мы живём в маленьком,экологически чистом,очень зелёном городке. Никакой преступности здесь почти не бывает. Народ вежливый,доброжелательный и
улыбчивый. Никому не интересно знать кто какой национальности. Национальность одна у всех-Американцы. Мы считаемся людьми с низким уровнем жизни. Для таких людей в нашем городке множество гуманитарных точек и церквей выдающих помощь. Живём мы в субсидированном доме для низкобюджетных граждан в стометровой квартире из трёх комнат и балкона большущего вдвоём с женой. Государство нам платит пособие по старости (именно пособие, а не пенсию) для низкобюджетных граждан. Пенсию мы в Америке не заработали. Получаем мы вместе с женой –1160-долларов. За квартиру со всеми коммунальными услугами (свет, отопление, злектро –снабжение с двумя кондиционерами, холодильником и др. Эл.приборами) мы платим 310-долл.30-долл. – За телефон вместе с междугородкой, 40-долл. за 8-программ русского телевидения. Хлеб,макаронные изделия, рис, овощи и фрукты, фарш, колбасу и всякая санитария через гуманитарную помощь(наполовину) В поместную церковь в виде добровольной десятины и
приношения 140-долл. Итого у нас остаётся – 640долл. На безбедную жизнь. Вся медицина и все лекарства бесплатно. А в России мы отработали более сорока лет каждый. Можно считать Америку
настоящим домом?!
