Не завидуй чужому счастью,
Ведь у каждого счастье разное.
Кто-то рад дождю и ненастью,
Для кого-то зима отраднее.
Кто-то радуется, когда ближнему
Выпадает счастливый билетик,
Кто-то даже болеет от зависти:
Он не рад, не доволен этим.
Кто-то счастлив, когда олт Бога
Получает с небес слово,
Кто-ито радуется только деньгам,
Особенно, когда их много.
Не завидуй богатству мира,
Все богатства придут и исчезнут.
Разольется пусть сладким мирро
Божий мир.
Даже если отвергнут
Тебя близкие и родные,
Если кажется, что не любят
Те, кто должен любить. Ты отвержен?
Не горюй, не завидуй, а помни:
Ты так дорог Тому, Кто вечен,
Кто Начальник и Совершитель
Всего, что видишь вокруг себя ты,
Каждый шаг твой Ему известен,
Всемогущ Он, всесилен Бог Святый.
Не завидуй чужим успехам,
Не завидуй ценностям ложным,
И дай Бог стоять тебе крепко
В Божьей истине непреложной.
Не завидуй греховным утехам
Тех, кто жизнь проживает безбожно,
По счетам ведь платить придется.
Это временно все, это ложно.
Не завидуй жизни греховной,
Она кажется только сладкой.
Но, проснувшись однажды, поймут они,
Как противнр все это, как гадко.
Не завидуй, будь просто покорным
Божьей воле и милости Божьей.
Ну, а зависть не может быть белой,
Зависть может быть только черной.
Прочитано 16064 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
