Ранок. Гори і високе небо. Осіння прохолодна сутінь ще огортає все навколо. А по стежинці, яка круто підіймається вгору, поволі йде хлопчик. Ще кілька кроків — і відкриється перевал.
Але хлопчина чомусь розвертається й чимдуж біжить назад. Захеканий і розчервонілий, він вривається в хатину з розпачливим вигуком:
— Мамо!!! Я не зможу!!!
Мама пригортає синочка, з любов’ю гладить його по розтріпаній чуприні:
— Ну прохолонь, заспокойся… Давай ми ще раз поговоримо!
— Мамочко! Ну про що говорити?! Хай це буде завтра чи післязавтра—ну яка різниця?
Мама бере сина за руку і виводить на ганок:
— Ні! Ми вже все вирішили і молились про це. Тим більше, що день вибирав ти. Це твоє рішення! — Голос у мами ласкавий, але слова такі тверді.
Хлопчик розгублений і знічений.
— А може… може я просто сьогодні не піду до школи, бо я вже, певне, не встигну…
— Встигнеш! — Мама непохитна. — ми ж встали сьогодні на годину раніше, щоб встигнути!
— Мамочко!!! — сльози котяться, ніби дрібненькі краплинки дощу…
— Ти не любиш мене! Ти не хочеш мене зрозуміти, не хочеш допомогти…
Мама довго мовчить, пригорнувши хлоп’ятко до себе. І він не бачить, як велика сльоза скочується по її щоці, залишаючи павутинку зморшок…
— Рідний мій! Я дуже люблю тебе. І тому так важливо, щоб ти зробив це саме сьогодні. — голос матері ледь тремтить, але кожне слово виважене. — Тобі треба йти. Довірся Богові.
Хлопчик довго дивиться в її очі, повні спокою та любові. Йти не хочеться. Але він знає: маму треба послухатись.
Він знову виходить на стежку, поспішаючи до перевалу.
— Синку, я вірю в тебе! — голос матері бринить у ранковому повітрі, луною перекочуючись між гір.
Ось і перевал. Стежинка кінчається. Над прірвою повис місточок. Через нього хлопчина має перейти. Сам! Він це має зробити сам… Сьогодні!!!
А раніше його проводила мама… Багато-багато разів вона проводила хлопчика цією дорогою через перевал, а потім він спускався у долину, де було селище і школа. І зі школи його зустрічала мама…
Сьогодні він має вперше перейти по місточку сам.
Хлопчик з острахом взявся за поручень і став на дощаний настил. Місточок захитався. Малий перелякано відступив назад. Він вагався.
«Повертатись назад? Але що ж я скажу мамі? Вона таки вірить, що я зможу… Врешті-решт, треба ж таки колись навчитися переходити через цей місточок! Бо хіба буде мене все життя водити мама…»
Враз він згадав. Завжди, перед тим, як ступити на місточок, мама молилася! Вона не просто просила Бога допомогти перейти на той бік. Вона дякувала Богові за все і починала Його хвалити, а потім молитва перетворювалась в пісню, яка линула над прірвою… Мамина рука була міцною і впевненою. Вони легко долали той місточок в будь-яку погоду.
І малий почав говорити до Бога, намагаючись наслідувати маму. Але то була не мамина молитва, а його особиста — прості, щирі слова подяки, прохання, надії…
Хлопчик не зчувся, як ноги самі стали на дощаний настил, а руки взялися за поручень. Крок за кроком… Крок за кроком… Все впевненіше і спокійніше! І от місточок подолано!!!
Величезна радість переповнила дитяче серце! І навіть знайомий краєвид здався йому новим і пречудовим…
А високо в небі кружляв орел. «Хто надію покладає на Бога — полетить, як орел!» — не раз говорила мама. І хлопчик відчув себе орлом!!! Він розкинув руки і, кричачи та підстрибуючи, побіг стежкою в долину…
Левицька Галина,
Україна
Вірші й прозу писала з дитинства. У вирі життя і турбот моя квітка зів'яла, засохла... В 2003 році я зустріла Ісуса. Я дякую Богові, що Він не раз провів мене долиною смертною і дав нове життя. Дух Святий дає мені натхнення любити, радіти, писати...
Вийшла з друку моя перша книжечка з дитячими християнськими оповіданнями. Українською мовою. Повнокольорова. Замовити можна за тел. 0972665447 Моя сторінка в фейсбуці:
https://www.facebook.com/profile.php?id=100001665337155
Прочитано 12353 раза. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Мені сподобалося!!! Дуже повчально, навіть для мене, хоча я вже доросла. Але іноді страхи нападають... Проте буду молитися і славити Господа, а Він переведе через будь-яку "прірву". Комментарий автора: Надійко, щиро дякую за відгук... Господь завжди хоче допомогти нам перейти, але питання--чи хочемо ми...
Радості тобі у Дусі Святому)))))))))))))))))))
Надежда Дудка
2010-10-08 06:08:07
Дуже сподобалося.Дякую. Комментарий автора: Щиро дякую за відгук.
"Не залишу і не покину!"--говорить Господь.
Сказка о рыбаке и рыбке - Тихонова Марина Очередной раз убедилась в милости Божьей. Только подумала: что-то давно для детей не писала, как пришла на ум вот такая сказка:)
Надеюсь, взрослые тоже смогут найти в ней зерно мудрости:)
Сказка о Солнце - Гусельникова Юлия Это сказка была написана специально к уроку воскресной школы. Тема урока: "Бог есть свет". Пыталась подобрать какой-нибудь рассказ по теме, но ничего не нашла,и решила написать сама. Вот такая сказка получилась! Абсолютно не претендует на право обладания какой-либо литературной ценностью, такой цели я и не ставила. А ребятишкам вроде понравилось! :)
Публицистика : От автора - Николай Николаевич Дорогой Господь! Это я сегодня понимаю, что Ты хранил меня всегда. Ты не дал мне умереть при рождении. Ты не дал мне утонуть, когда я тонул. Ты не дал мне умереть, когда я сам этого хотел. Ты хранил меня даже тогда, когда казалось, хранить меня не за что. Ты давал мне силы тогда, когда жизнь казалась ненужной и бесполезной. Ты хранил меня, как «зеницу ока». Ты спасал меня от выбросов и завалов в шахте. Ты хранил меня от тюрьмы и нищенской сумы. Ты был моим Отцом давно, но я не признавал Тебя. Ты стучался в мое сердце, но я был как глухонемой. Ты окутывал меня своей любовью, но я не понимал ее. Когда не стало моих родителей, Ты заменил их. Ты и сегодня все Тот же любящий Отец, Который ждет Своих блудных сыновей и плачет, когда они умирают без покаяния.
